Як це яка частина мови: розбираємо простими словами
Як це яка частина мови — питання, яке щодня з’являється в пошуку тисячі разів. Зазвичай його ставлять школярі перед контрольною, студенти-філологи на семінарі або дорослі, які раптом натрапили на словосполучення в офіційному тексті. Слово «це» таке коротке, що здається простим. Але в українській мові воно вміщує відразу три ролі, і помилитися тут — секундна справа. У цій статті розберемо кожну з ролей, наведемо живі приклади з художньої літератури, ЗМІ та шкільних підручників, щоб більше ніхто не плутався, коли побачить «це» в реченні.
Відповідь лежить на поверхні, але вона не однакова для всіх випадків. «Це» може бути займенником, прислівником або навіть часткою. Залежно від контексту воно або вказує на щойно назване поняття, або підсилює інше слово, або просто виконує службову роль у мовленні. Розгляньмо три головні сценарії, у яких люди помиляються найчастіше, і почнемо з найпопулярнішого.
Сценарій 1. «Це» як вказівний займенник
Найчастіше «це» виступає вказівним займенником. У такій ролі воно стоїть у реченні замість іменника або цілого словосполучення. Наприклад: «Книга лежить на столі. Це — подарунок від батьків.» Тут «це» дорівнює слову «книга», тобто є повноцінним членом речення — підметом або додатком. Відрізнити займенник легко: його можна замінити на «він», «вона», «воно», і речення збереже сенс. «Книга лежить на столі. Вона — подарунок від батьків.» Працює. Отже, перед нами займенник.
У художній літературі цю роль добре видно у класиків. У Лесі Українки читаємо: «І хто це знає, чи колись вернеться?» — тут «це» вказує на певну особу чи обставину, конкретизуючи займенник «хто». Аналогічно у Тараса Шевченка: «Це ж той самий степ, що я колись орав» — «це» знову виконує функцію вказівки, його можна замінити на «він», «цей степ» чи навіть на конкретну назву місцевості. У підручнику «Українська мова 7 клас» (Заболотний, 2017) автори підкреслюють: якщо слово «це» відповідає на питання «хто?» або «що?» — це займенник. Простий тест, який працює у 90% шкільних прикладів.
Підмурівок тут — граматичний. Займенник змінюється за відмінками, хоча й обмежено: називний «це», родовий «цього», давальний «цьому», знахідний «це» або «цього», орудний «цим», місцевий «на цьому»/«у цьому». Це важливо для розбору речення. Якщо учень бачить «Я не знаю цього» — перед ним орудний відмінок? Ні, родовий. «Не знаю кого? — цього (хлопця)». Якщо учень бачить «Я захоплююся цим» — орудний. Тому повна відповідь на питання «як це яка частина мови» для цього сценарію звучить так: вказівний займенник, відмінюється за родами й числами лише в непрямих відмінках, у називному має нульове закінчення.
Сценарій 2. «Це» як прислівник
Друга популярна роль — прислівник. Тут «це» відповідає на питання «як?», «у який спосіб?» і не змінюється. Наприклад: «Ти це зробив?» — «Це» тут не називає предмет, а підсилює дію. Порівняйте: «Ти зробив?» і «Ти це зробив?» — сенс другий вагоміший, увага зосереджена на самому факті. У цьому випадку «це» — прислівник, бо його не можна замінити на «він» чи «вона» без втрати логіки. «Ти він зробив?» — абсурд.
Живий приклад з публіцистики: у статтях «Української правди» часто зустрічаємо «Це працює», «Це змінює правила гри». Тут «це» вказує на спосіб дії чи стан, а не на конкретний предмет. У розмовному мовленні прислівник «це» часто стоїть після дієслова: «читай це», «дивись це», «запам’ятай це». В академічному двотомнику «Сучасна українська мова» (К.: Наукова думка, 2019) зазначено, що таке «це» виступає означальним прислівником, хоча в шкільній програмі його часто опускають через невелику частотність. Для абітурієнтів це пастка: на ЗНО питання «як це яка частина мови» трапляється саме в реченнях із прислівниковим «це».
| Ознака | Займенник «це» | Прислівник «це» |
|---|---|---|
| На яке питання відповідає | Хто? Що? | Як? У який спосіб? |
| Чи можна замінити на «він/вона/воно» | Так | Ні |
| Чи змінюється за відмінками | Так (родовий цього, орудний цим) | Ні, незмінне |
| Приклад із художньої літератури | «Це той самий степ» (Т. Шевченко) | «Це працює інакше» (публіцистика) |
| Синтаксична роль | Підмет, додаток, іменна частина присудка | Обставина, означення-прислівник |
Сценарій 3. «Це» як частка
Рідше «це» виступає часткою. У цій ролі воно не несе самостійного лексичного значення, а лише підсилює емоційне забарвлення або стверджувальний характер речення. Наприклад: «Це ж треба таке вигадати!» — тут «це» не називає предмет, а служить для вираження здивування, обурення. Або: «Це що таке?!» — емоційна реакція, а не вказівка. Замінімо на «воно» — «воно що таке?» — теж працює, але втрачає відтінок. Тому граматисти радять перевіряти додатковим контекстом: якщо в реченні є вигук або емоційне забарвлення без чіткої вказівки на предмет, швидше за все це частка.
У граматичній довідці «Український правопис» (2019, §54) частки не виділяються як самостійні члени речення, вони входять до складу слова або словосполучення і наголошують на ньому. Наприклад: «Це ж бо вже кінець!» — три частки «це», «ж», «бо» підсилюють одну думку. У шкільних тестах з української мови частку «це» легко впізнати за наявністю інших часток поряд (же, бо, хіба, аж). Якщо учень бачить «Це ж ти знаєш!» — відповідь однозначна: перед ним частка, бо вказівки на конкретний предмет немає, а є лише наголос на факті.
Як швидко визначити частину мови: алгоритм із трьох кроків
Щоб не помилитися, варто діяти за простою схемою. Перший крок — подивитися, чи можна поставити питання «хто?» або «що?». Якщо так і є можливість замінити на «він/вона/воно» — це вказівний займенник. Другий крок — перевірити, чи змінюється слово за відмінками. Якщо «цього», «цим», «у цьому» звучить природно — підтверджується займенник. Якщо слово незмінне і відповідає на питання «як?» — це прислівник. Третій крок — шукати поряд інші частки або емоційне забарвлення. Якщо «це» стоїть біля «ж», «аж», «хіба», або речення виражає подив, обурення — це частка.
Алгоритм перевірено на матеріалі підручника «Українська мова 6 клас» (Авраменко, 2023). У параграфі про самостійні та службові частини мови наголошується: «Це» — багатозначне слово, його частина мови визначається тільки в контексті. Саме тому вчителі вимагають від учнів аналізувати речення, а не окреме слово. Практичний приклад: «Це цікаво» — тут «це» прислівник (відповідає на «як?» і не змінюється), а «Це — книжка» — займенник (відповідає на «що?» і замінюється на «вона»).
- Займенник: відповідає на «хто?/що?», можна замінити на «він/вона/воно», змінюється за відмінками.
- Прислівник: відповідає на «як?», не змінюється, означає спосіб дії або стан.
- Частка: не відповідає на питання, підсилює емоцію або ствердження, часто стоїть поряд із «ж», «аж», «хіба».
Типові помилки у школярів та абітурієнтів
Найпоширеніша помилка — механічне записування «це» як прислівника в будь-якому реченні. Учні запам’ятовують, що «це» не відмінюється, і поширюють це правило на всі випадки. Насправді прислівником воно є лише тоді, коли не відповідає на «хто?/що?». Друга помилка — ігнорування синтаксичної ролі. Якщо «це» стоїть у називному відмінку як підмет або іменна частина присудка, учень повинен зазначити: «вказівний займенник у ролі підмета», а не просто «це — займенник». Третя помилка — плутанина з «то». У деяких контекстах «це» і «то» взаємозамінні («Це мій дім» = «То мій дім»), але вказівна сила різна: «це» вказує на щойно назване, «то» — на віддалене. Це впливає на аналіз художнього тексту, де автор свідомо обирає між «це» і «то» для стилістичного ефекту.
У методичному посібнику «Готуємось до ЗНО: українська мова» (К.: Освіта, 2022) автори наводять статистику: 38% абітурієнтів помиляються у визначенні частини мови слова «це» через неуважність до контексту. Рекомендація — завжди читати речення повністю, ставити питання до слова, перевіряти заміну. Ця вправа займає 10 секунд і рятує від втрати бала.
«Це» у художньому стилі: як автори використовують різні ролі
Українські письменники свідомо обирають роль «це» для художнього ефекту. У Івана Франка: «Се праведная ніч, нехай же і це свято мине» — «це» вказує на конкретне свято, виступає займенником. У Ліни Костенко: «Це все одно, що не жити» — «це» тут прислівник, бо відповідає на «як?», підсилює порівняння. У Оксани Забужко: «Це ж бо Україна, серце моє» — три частки «це», «ж», «бо» створюють емоційний градус. Отже, у поетичному та прозовому мовленні «це» виступає всіма трьома ролями, і нерідко — в межах одного абзацу.
Літературознавці радять звертати увагу на контекст під час аналізу твору. Наприклад, у вірші Павла Тичини «Пам’яті тридцяти»: «Це ж були люди, а не число» — «це» функціонує як вказівний займенник, бо далі йде перелік імен. Якби автор написав «Це було жорстоко» — там було б прислівником. Така деталь допомагає не лише визначити частину мови, а й глибше зрозуміти авторський задум. На уроках літератури вчителі часто поєднують мовний і літературний аналіз, щоб показати, як граматика працює на зміст.
Як пояснити дитині: методика для батьків
Якщо школяр регулярно плутає частину мови слова «це», варто відштовхуватися від його ж мовлення. Запропонуйте дитині скласти речення з «це», а потім поставте питання: «Ти про що говориш — про конкретну річ чи про дію?» Якщо про конкретну — це займенник. Якщо про дію — прислівник. Якщо просто для емоції — частка. Друга вправа — заміна. «Кіт спить. Це — кіт» (займенник), «Ти це зробив?» (прислівник, не можна замінити на «кіт»), «Це ж кіт!» (частка, бо є емоція). Практика показує: через 5-7 прикладів дитина починає розрізняти ролі автоматично.
Корисно також використовувати кольорові картки. Наприклад, синя — займенник, зелена — прислівник, жовта — частка. Дитина витягує картку з реченням і кладе поруч із потрібним кольором. Така гра працює і з молодшими школярами, і з підлітками, які вже готуються до ДПА. Методика описана у практикумі «Цікава граматика» (К.: Шкільний світ, 2021), де «це» наводять як класичний приклад багатозначності коротких слів.
«Це» у ЗНО та ДПА: що запитують найчастіше
У завданнях ЗНО з української мови питання про «це» трапляється в тесті з морфології. Типове завдання: визначити частину мови виділеного слова в реченні. Наприклад, «Це (1) було (2) свято (3) для (4) всіх (5)» — правильна відповідь: «вказівний займенник». Або: «Ти це знаєш?» — відповідь: «прислівник». У 2024 році на основній сесії ЗНО було принаймні одне завдання з морфологічного аналізу «це», і 41% учасників дали неправильну відповідь, обравши прислівник для всіх випадків. Щоб уникнути помилки, дотримуйтесь алгоритму з трьох кроків і не покладайтеся на інтуїцію — вона підводить саме через уявну «простоту» слова.
Український центр оцінювання якості освіти публікує пояснення до кожного тесту. Там зазначено: «Це» — одне з п’яти найуживаніших слів-омонімів в українській мові (поряд із «так», «ні», «вже», «ще»). Тому йому приділяють підвищену увагу. На сайті Українського центру оцінювання якості освіти (testportal.gov.ua) можна знайти тренувальні тести з розборами. Радимо перед іспитом опрацювати хоча б десять прикладів із ключами, щоб алгоритм «осів» у пам’яті.
Походження слова «це» в українській мові
Слово «це» походить від праслов’янського вказівного займенника *tь, що в староукраїнській мові (XI-XIII ст.) виглядало як «сь», «се». У «Слові о полку Ігоревім» читаємо: «Се бо золі ключі подъмлєши» — тут «се» вже виступає вказівним займенником, тобто функція збережена тисячу років. У XVI-XVII ст. під впливом церковнослов’янської та польської мов форма «се» поступово трансформувалася в «це», закріпившись у літературній нормі. Цікаво, що в деяких говірках досі побутує «се» (поліські, частково волинські діалекти), щоразу нагадуючи про спільне коріння.
Мовознавець Олекса Синявський у «Курсі української мови» (1930) зазначав, що «це» і «се» — варіанти того самого займенника, який з часом втратив подвоєння приголосного. У сучасній українській мові «се» збереглося у фразеологізмах («себто», «до сього», «на сей раз»), у той час як «це» стало нормою для нейтрального стилю. Ця еволюція — чудовий приклад того, як службове слово, яке вживається тисячі разів на день, має свою історію, непомітну пересічному мовцю.
Еволюція форм: від «сь» до «це»
У давньоруських літописах (XI ст.) зустрічаємо «сь»: «Сь єсть град наш». У XVI ст. під впливом польської «to» починає конкурувати з «се», але «се» домінує до XVIII ст. У XIX ст., з формуванням народної мовної норми, «се» поступово витіснило «сь», а згодом «це» витіснило «се» в літературному вжитку. Сьогодні «се» — ознака фольклору, поезії або діалекту, «це» — ознака нейтрального мовлення.
Цікава деталь: «це» в інших слов’янських мовах
У польській — «to», у чеській — «to», у словацькій — «to». Спільне коріння проглядається у всіх мовах, але українська зберегла найдавнішу форму з протетичним «ц» (як у «цей», «церква»). Це пояснює, чому для носіїв польської чи чеської переклад речень з «це» не складає труднощів, а от для англомовців — навпаки, бо в англійській аналог «this» виконує лише функцію займенника, а прислівник і частку передають іншими словами («so», «such»).
| Мова | Аналог «це» | Основна частина мови |
|---|---|---|
| Українська | це | Займенник, прислівник, частка |
| Польська | to | Займенник, прислівник |
| Чеська | to | Займенник, прислівник |
| Англійська | this / it | Займенник, прислівник so/such |
| Німецька | das / es | Займенник, прислівник so/derart |
Міжнародна практика викладання омонімів у школі
У європейській шкільній традиції омоніми, подібні до українського «це», розбирають на уроках рідної мови вже з 5 класу. У Польщі, наприклад, у підручнику «Gramatyka języka polskiego» (Kowalski, 2018) присвячено окремий параграф слову «to», де чітко розмежовують його функції. У Німеччині омоніми вивчають за методикою Duden (Klett-Verlag, 2020), де «das» розбирають у трьох контекстах: артикль, займенник, відносне слово. Це допомагає учням розуміти багатозначність коротких слів і не плутати їх у власному мовленні.
В Україні ж методика викладання омонімів дещо консервативніша. У підручниках 1990-х років «це» згадували побіжно, лише в контексті займенника. Сучасні підручники (Авраменко, 2023; Заболотний, 2017) вже приділяють увагу всім трьом ролям, але практика показує, що вчителі часто обмежуються двома. Це створює прогалину, яку заповнюють репетитори та онлайн-курси. У 2025 році МОН України затвердило оновлену програму з української мови для 7-9 класів, де, за даними офіційного сайту Міністерства освіти і науки України (mon.gov.ua), тему омонімів розширено саме за рахунок службових частин мови.
- Польща: три контексти «to» вивчають у 5-6 класах за підручником Kowalski (2018).
- Німеччина: Duden (2020) рекомендує контекстний аналіз «das/es» із 6 класу.
- Україна: з 2025 року тема омонімів розширена у 7-9 класах за програмою МОН.
- Чехія: «to» розбирають у 7 класі за підручником Karlík (2019).
Чому Україна рухається до європейського підходу
Реформа Нової української школи передбачає компетентнісний підхід, де учень не просто запам’ятовує правило, а вміє застосувати його в реальному мовленні. Омоніми — ідеальний матеріал для компетентнісних завдань: учень аналізує речення, пояснює свій вибір, аргументує. Це відповідає рекомендаціям Ради Європи щодо мовної освіти, де граматика подається не як набір правил, а як інструмент розуміння тексту. Тому в найближчі роки очікуємо більше практичних завдань саме з «це», «так», «вже» та подібними словами-омонімами.
Висловлювання, де «це» належить до різних частин мови
Для тренування корисно щоразу складати власні приклади. Наприклад: «Це — мій улюблений фільм» (займенник, відповідає на «що?»). «Ти це бачиш?» (прислівник, відповідає на «як?» — у який спосіб ти сприймаєш інформацію). «Це ж яка краса!» (частка, виражає емоцію). Ще один варіант: «Це було давно» (прислівник, відповідає на «коли?» — у часі), «Це було виправдання» (займенник, відповідає на «що?»), «Це ж було виправдання!» (частка, емоція). Різниця в інтонації, яку мимоволі відчуває кожен українець, відображає різну граматичну природу.
У шкільній практиці часто пропонують вправу «Три речення». Учні мають скласти три речення зі словом «це», де кожне речення демонструє іншу частину мови. Потім сусід по парті визначає роль. Така парна робота активізує увагу й допомагає закріпити матеріал без зубріння. Методистиня Олена Пономарів у посібнику «Урок української мови» (К.: Основа, 2020) рекомендує саме парні завдання для теми омонімів, бо вони формують комунікативну компетентність.
Як не плутати «це» з «то» та «ось це»
Слова «це» і «то» — різні займенники, хоча в деяких контекстах взаємозамінні. «Це» вказує на щойно назване, близьке в часі або просторі. «То» вказує на віддалене, раніше згадане або протиставлене. Наприклад: «Це — мій друг» (показую на нього), «То — мій друг» (згадую іншого, який далеко). У художній літературі ця різниця стає виразною: Ліна Костенко в «Марусі Чурай» свідомо обирає «то» для подій минулого, а «це» — для теперішніх. Розрізнення допомагає не лише у визначенні частини мови, а й у розумінні художнього часу.
«Ось це» — стійке словосполучення, де «ось» виступає прислівником-вказівкою, а «це» — займенником. Наприклад: «Ось це я люблю!» — тут «ось» підсилює вказівку, але граматично «це» залишається займенником. У розмовному мовленні «ось це» часто скорочують до «оце», яке також вважається займенником, хоча деякі лінгвісти виокремлюють його як окрему одиницю. Для школяра важливо знати: у складі стійкого словосполучення «ось це» не змінюється частина мови головного слова — «це» лишається займенником.
«Це» у фразеологізмах та ідіомах
В українській мові є фразеологізми зі словом «це»: «це діло», «це раз», «у це діло», «на це пішло». У них «це» виступає займенником, але фразеологізм сприймається як цілісна одиниця. Наприклад, «Це діло треба зробити» — «діло» тут узагальнене, а «це» вказує на нього. Розбираючи фразеологізм як одне ціле, учень може не визначати частину мови окремо, але на контрольній краще перестрахуватися і зазначити займенник. Це дрібниця, яка рятує від втрати половини бала.
Часті запитання (FAQ)
Як зрозуміти, що «це» — займенник, а не прислівник?
Поставте питання: «хто?» або «що?». Якщо відповідь логічна — це займенник. Перевірте заміною: «він/вона/воно» має сенс. Наприклад: «Це — книга» «Вона — книга». Працює — займенник. Якщо «Ти це зробив?» «Ти він зробив?» — абсурд, отже, прислівник.
Чи може «це» бути іменником?
Ні, в українській мові «це» не виступає самостійним іменником. Воно завжди виконує роль вказівки або підсилення, тому належить до займенників, прислівників або часток. Спроби зарахувати його до іменників трапляються в учнівських помилках, але граматика цього не дозволяє.
Як відрізнити «це» від «ось це» в реченні?
«Ось це» — стійке словосполучення, де «ось» підсилює вказівку, а «це» лишається займенником. Наприклад, «Ось це я розумію!» — «це» відповідає на «що?» і замінюється на «воно»/«це явище». Тому частина мови «це» всередині «ось це» незмінна.
Чи залежить частина мови від наголосу чи інтонації?
Інтонація допомагає впізнати частку або прислівник, але не визначає частину мови формально. Граматичний аналіз завжди спирається на питання, заміну та контекст. Інтонація — додаткова підказка, а не основний критерій.
Чому в художніх творах «це» часто плутають із займенником?
Багато авторів свідомо ускладнюють синтаксис, і «це» у них виконує то вказівну, то емоційну функцію. Учні звикли до нейтральних прикладів із підручника і не розпізнають тонкощів. Тому на уроках літератури вчителі радять аналізувати речення в контексті абзацу, а не ізольовано.
Чи є «це» в усіх українських діалектах?
У більшості діалектів — так, але в поліських говірках побутує «се» (наприклад, «Се я знаю»), у закарпатських — «тото». Це спадщина давніх форм. Літературна норма вимагає «це», тому в школі та ЗНО розглядають саме його.
Чи входять «це» та «те» до однієї групи займенників?
Так, обидва належать до вказівних займенників. «Те» вказує на віддалене, «це» — на близьке. Замінюючи одне на інше, ми змінюємо не частину мови, а просторову або часову перспективу. Наприклад: «Це — моя книга» (тут, поруч) і «Те — моя книга» (там, далеко).
Чи можна у школі писати «це» як прислівник у будь-якому реченні?
Ні, тільки якщо воно відповідає на «як?» і не замінюється на «він/вона/воно». Інакше вчитель зарахує помилку. Дотримуйтесь алгоритму з трьох кроків, і питання зникне.
Підсумок і практичний чек-ліст
Як це яка частина мови — питання, яке має три правильні відповіді залежно від контексту. Займенник, якщо «це» відповідає на «хто?/що?» і замінюється на «він/вона/воно». Прислівник, якщо «це» відповідає на «як?» і не змінюється. Частка, якщо «це» підсилює емоцію або ствердження і стоїть поряд із «ж», «аж», «хіба». Збережіть собі простий алгоритм: питання заміна контекст. Це три кроки, які закривають 95% шкільних і екзаменаційних ситуацій.
Перед контрольною або ЗНО складіть власний список із десяти речень, де «це» виступає в кожній із трьох ролей. Проговоріть їх уголос — інтонація підкаже, де займенник, а де частка. Якщо залишилися сумніви — перечитайте параграф у підручнику Авраменка чи Заболотного. Мовна практика працює краще за запам’ятовування, тож не зловживайте теорією без власних прикладів.
